Lviv BookForum 2022: презентація воєнної антології та роль журналістики в конфліктах. Як пройшов заключний день фестивалю (Фото)

Ранкові читання для діточок зі Сашком Дерманським

Третій та останній день BookForum відкрив дитячий письменник Сашко Дерманський.

Він зачитав декілька розділів зі своєї нової книжки «Тю, сказав їжачок», яка присвячена життю сім’ї їжаків у лісі. Головними героями казки стали маленький їжачок, що полюбляє досліджувати ліс, його батьки – вчений тато, який вивчає невідомий від «людяків» та мама, яка порається в домі, й недотепне ведмежа. 

Автор сподівається, що книжка вийде до кінця року. До друку її готує видавництво «Віват», що знаходиться в Харкові. 

«Гроші та культура: як культурні інституції стають російськими офшорами»

Учасниками розмови стали журналісти Міша Глені, Олівер Було та Кетрін Белтон; роль модератора взяв на себе теле- й радіоведучий Вадим Карп’як. 

Експерти обговорили такі теми: 

• Велика Британія – ключова країна для істеблішменту; 
• Як гроші перевозять з росії у Сполучене Королівство; 
• Для чого росіяни вкладаються в англійську культуру. 

Автор книги «Люди путіна» Кетрін Белтон розповіла про позови та погрози від абрамовича щодо написаного в її книзі. Пані Кетрін вказала, що олігарх купив ФК «Челсі» на замовлення кремля, щоб мати вплив на захід. російські сили домоглися зміни тексту у книзі. Це знов підтверджує, що путін керує олігархією й всіма силами намагався зберегти свій міжнародний авторитет. 

Також експерти розповіли про олігархів блаватніка та лєбєдєва, яких бачили в компанії англійських лордів через їхню філантропічність й інвестування різних культурних установ, зокрема, Оксфорду, музеїв, Королівської опери тощо. До того ж, статус філантропа ускладнює написання матеріалів журналістів про них. 

Проте Олівер Було додав, що культура не фінансується державою й це відбувається за ініціативою філантропів. А олігархи, що інвестують в культуру, її бруднять. Деяких з них, зокрема маргариту симоньян на прикладі її фільму про кримський міст, треба піддавати остракізму.

Публічна розмова Філіпа Сендса та Вікторії Амеліної 

Адвокат Філіп Сендс та письменниця Вікторія Амеліна провели насичену бесіду, зачепивши теми створення міжнародного трибуналу, здійснення правосуддя в Україні, а не в Міжнародному суді, та реінтерпретування поняття геноциду задля його застосування в майбутньому судилищі. 

Сім’я пана Філіпа походить з України, тому розпалення повномасштабної війни він сприйняв особисто. Зі самого початку він підтримував закриття неба над Україною та посилення передачі озброєння. Більш того, як адвокат, він боїться, що може не відбутися суду над керівниками держави агресора, тому він зосередиться на розв’язання цього питання.

До того ж, він вважає, що однією з підстав для воєнних злочинів росії став судовий процес у 2008 році через спроби росії знищити грузинську мову. Міжнародний суд вирішив, що не має юрисдикції для роботи над цією справою, що фактично розв’язало руки росії та призвело до окупації Криму та розгортання війни. 

Філіп Сендс радить записувати всі свідчення злочинів, щоб досягти справедливого правосуддя у майбутньому. Також він запропонував організувати систему місцевого правосуддя, щоб виносити рішення на місцевому рівні. МКС, на його думку, є для притягнення ключових осіб не дуже надійним, бо не факт, що ці справи взагалі будуть там розглянуті.  

«Журналісти та письменники на війні»

Розмова була присвячена обговоренню ролі письменників та журналістів під час війни, а також змін цієї ж ролі протягом століття.

Письменник Майкл Катакіс зазначив, що наразі журналісти та фотографи – літописці дійсності. Такі люди – частина великої історії, кожний момент потрібно пропустити через себе і показати світові. Треба одразу обрати сторону і бути на стороні світла. «Якщо завтра Україна стане схожа на росію – я стану проти вас», – сказав письменник, маючи на увазі, що він повинен бути на боці правди.

Письменниця та активістка Вікторія Амеліна згадала Чеченську війну та зазначила, що завжди знала про жорстокість росіян. Ще до війни Вікторія працювала волонтеркою, тому більш-менш була підготовлена до вторгнення росії, вона його очікувала. Вона розповіла, що Україні наразі потрібно дуже велика кількість допомоги, щоб фіксувати злочини, скоєні росіянами.

Джон Лі Андерсон поділився думкою, що треба спілкуватись з агресором, щоб зрозуміти, що їм керує. Єдине питання, яке б він задав путіну – «Що ви з біса робите?». 

Джанін Ді Джовані додала, що треба спитати «Що з вами сталося?». Адже вона не може собі уявити, що підштовхує людей до таких жорстоких злочинів. Вона також згадала свою роботу під час Чеченської війни, коли вона відвідувала зруйнований росіянами Грозний. Вона також розповіла, що світу потрібно розповідати історії людей, які виживали в окупації та під обстрілами. Тоді підтримка України у світі збільшиться.

Попередня презентація антології «Війна 2022»: щоденники, есеї, поезія

Наступна зустріч відбулась за участі українських авторів та видавців, які презентували книжкову антологію воєнних свідчень «Війна 2022». Це вірші, есеї, щоденники, які писали українські письменники і письменниці протягом останніх пів року. Книга створена спільно з виданням «Нова Польща», незабаром вийде друком у «Видавництві Старого Лева».

Володимир Рафєєнко зазначив, що антологія була створена через біль, але за допомогою великої надії. Під час написання подібних робіт, тебе огортає велика любов до всього і всіх. Володимир наголосив, що всім нам потрібна тиха любов. «У темряві немає шансів», – сказав він. 

Тетяна Терен згадала, що ідеї і тексти для книжки з’явились в перші часи 24 лютого. З кінця лютого команда почала збирати тексти, писати щоденники, зберігати якісь важливі матеріали. Так і з’явився їхній «воєнний» архів. Книжка вийде також за кордоном, зокрема в Польщі. Письменниця вірить, що подібні твори-антології дуже важливі для закордонних читачів. Також гадає, що українські класичні твори теж повинні видаватись на заході.

Мар’яна Савка зазначила, що війна стала «лакмусом» для української літератури. Вона шкодує, що це сталось з такої причини, але все одно це дало великий поштовх українській літературі у світі. 

Вікторія Амелина казала, що будь-яка книжка – це форма комунікації. І коли українські автори створюють такі роботи, вони розповідають її не лише українцям. Україна зараз в центрі подій. І як би там це не було «егоцентрично», за словами письменниці, це зараз важливіше, щоб ми могли вибороти свою рівність серед інших країн Європі.

Євген Клімакін розуміє, щоб антологія стала таким собі «знаряддям» України проти росії. Вона була створена, щоб українців почули всюди. Євген наразі знаходиться в Польщі та розповідає, що багато польських лідерів думок говорять, що українці багато чому вчать поляків: як боротись за свою країну та як захищати один одного.

Публічна розмова з Абдулразаком Гурна

Завершальною зустріччю всього фестивалю була публічна розмова Алана Алієва та Абдулразака Гурни. Велика частина діалогу була присвячена депортації. Алан Алієв – кримський татарин, тому йому близька ця тема. Письменник Абдулразак Гурна сам є переселенцем, бо з політичних причин переїхав з Занзібару до Європи. Його країна чинила терор проти населення.

«Це був свій біль, який треба було пережити», – сказав пан Гурна, відповідаючи, чому важливо розповідати про власний досвід. Адже міграція з Африки відрізняється від будь-якої іншої міграції.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, письменник не міг осмислити, як це, коли більший сусід намагається захопити меншого. «Ви показали світу неймовірну хоробрість», – сказав він. Абдулразак підкреслив, що українці мають і надалі показувати себе і доносити до світової спільноти, що вони не одне і теж з росією.

Алан Алієв також пояснив письменникові, як саме почалась війна – з колонізації, терору та мілітаризації Кримського півострову. Пан Гурна ж відповів, що, у випадку Африки, загарбники приходили здалеку, і відповів, що коли поруч з тобою такий амбітний, в поганому плані, сусід, боротьба буде неминучою. В часи радянського союзу африканським країнам надавалась підтримка. Тому дуже довгий час, і донині, деякі люди вважають росію другом. Якщо жителі африканських країн не співчувають, то це не тому, що вони не усвідомлюють цей біль, а тому, що не розуміють українсько-російські відносини, зазначає письменник.

Абдулразак припустив, що розмова росії з Україною неминуча. Але треба дочекатись слушного моменту, коли це вирішить українське суспільство. Натомість, на його думку, зараз українцям варто вижити, а всі інші справи можна вирішити потім.

Письменник поділився своїм досвідом міграції. Він вважає, що коли ти тримаєш в голові власну ідентичність, ти не змінишся. Це лише вибір людини, ким вважати себе. Наостанок Алан Алієв висловив сподівання, що наступну зустріч з Абдулразаком на BookForum 2023 вони проведуть вже в українському Криму.

У перший день фестивалю обговорювали роль жінки на війні таважливість мистецтва в часи конфлікту.

У другий день фестивалю обговорювали особливості російського імперіалізму та як правильно документувати воєнні злочини.

Павло Фролов, Вероніка Христич

Читайте також: лукашенко розповів про стосунки з путіним: подробиці

Хочете бути в курсі останніх подій в Україні та у світі, слідкуйте за нами у Фейсбук та на каналі Telegram