Lviv BookForum 2022: яку роль відіграють жінки та мистецтво на війні. Розповідаємо про перший день фестивалю (Фото)

Темою цьогорічного фестивалю обрали «неприховану загрозу». Мета організаторів – розповісти як жити в інформаційному полі, яке постійно нагадує, що ти у небезпеці. Цю тему запропонував письменник та воїн ЗСУ Олександр Міхед. Саме він і відкрив цей фестиваль 6 жовтня з промовою про те, як ця війна змінила його власний світ та життя всієї країни.

«Та у мистецтва нині є щоденне призначення – бути хронікером. Безжально фіксувати кожен злочинний крок, кожен вчинок російських окупантів. Реальність нонфікшн, документальне кіно, в якому не може бути ні монтажу, ні навіть кольорокорекції», – розповів письменник.

«Чим більше вони нас вб’ють, тим більше нас свідчитиме про їхнє зло», –  наголосив Олександр. Щодо саме книжкової індустрії, письменник поділився думками щодо майбутніх авторів, які могли б розкрити в собі потенціал, але так і не з’являться.

«Жінки & війна»

Перед слухачами виступали Емма Грехем-Харрісон, Лідія Качо, Діана Берг, Джанін Ді Джованні та Вікторія Амеліна. Спікерки обговорювали такі теми: 

• як війна вплине на боротьбу за рівноправність жінок; 
• як приклад боротьби українських жінок вплине на становлення і розвиток українського фемінізму та руху за рівні права.

Українська поетка та письменниця Ярина Чорногуз доєдналась онлайн. Вона розповіла, що жінок-військових сприймають гірше ніж чоловіків. Роблять це як феміністичні організації, так і самі військові. «Постійно мусиш доводити, що ти фізично і морально можеш виконувати ті завдання», – розповіла поетеса. 

Правозахисниця Діана Берг зазначила, що кількість військових-жінок у лавах ЗСУ складає 50 тисяч осіб, 37 з них за офіційним контрактом. Це 12% від загальної кількості, що цілком відповідає стандартам НАТО.

Журналістка Джанін Ді Джованні спостерігала 18 війн, 3 з яких – путінські. За цей час вона дослідила, що жінок доволі мало в переговорних процесах. Вона зазначила, що жінки, насправді, набагато краще в переговорах за чоловіків, бо мають досвід балансування між різними речами. 

Лідія Качо, воєнна журналістка, зазначила, що більшість жінок, що пережили тортури під час війни, стають активістками. І саме жінки допоможуть багатьом людям впоратись із наслідками війни, насамперед, психологічними. Українські феміністки, на думку Лідії, будують стратегію захисту власних громадян.

Вікторія Амеліна вважає, що Україна переможе у цій війни, тому що вона є цивілізованою ліберальною країною, на відміну від росії. «На мене нападають не тому, що я жінка, а тому, що я українка», – сказала вона. Вікторія відзначила героїзм жінок-мерів міст, зокрема Ольгу Сухенко з Київщини, яку вбили росіяни. Журналістка Вікторія впевнена, що жахливий досвід цієї війни зробить всіх рівноправними.

Всі спікерки погодились, що західні феміністки не розуміють українських та сприймають війни як саме чоловічу річ. І коли жінки вимагають надати Україні зброю, у Європі феміністки сприймають це негативно. Вони також зійшлись на думці, що таке ставлення до війн треба змінювати, і сподіваються, що російсько-українська війна покладе цьому початок.

Публічна розмова з Еліф Шафак

Далі відбулась розмова Шарлотти Хіггінс, редакторки The Guardian, з турецькою письменницею та активісткою Еліф Шафак, авторкою бестселера «40 правил любові». Письменниця виказала свою підтримку українському народу.

«Це є напад не тільки на український народ, а напад на демократію, плюралізм. Дуже важливо щоб ми реагували, як громадяни світу, які стоять на боці людяності. Я захоплююся стійкістю українців, я серцем з вами», – промовила Еліф на початку розмови. 

Письменниця сама покинула свою країну, Туреччину, бо її почали притискати за свободу слова – за визнання геноциду вірмен. Тому Еліф з неймовірною повагою ставиться до всіх українських біженців. «Фізично вони в нас, але їхнє серце залишилося в Україні», – зазначила вона.

Вона розповіла, що багато країн Сходу роблять «відкати» в демократії, і Туреччина – одна таких країн. Пані Еліф припустила, що бути письменницею в Туреччині – це коли тебе в одну щоку цілують, а по іншій б’ють. Зокрема, в країні дуже однобоко навчають історії. Письменниця вважає за потрібне дозволити говорити як про красу, так і про злочини минулого.

Еліф – екофеміністка, вона вважає, що теми рівноправ’я та екології пов’язані. На її думку, люди мають відновити свій зв’язок з природою та перестати вважати, що вони – хазяї планети. Її книга «Острів зниклих дерев» розповідає про кохання, але насправді вона про важливість пам’ятати минуле та не забувати своє коріння.

«Мистецтво в часи конфлікту»

Учасниками дискусії стали правозахисниця Діана Берг, письменник Олександр Михед, поет та автор «Словнику війни» Остап Сливинський, журналістка Емма Грехем-Харрісон та поет-слемер Артем Полежака. 

Розмова була присвячена документальній функції мистецтва, що має зображати події сьогодення та транслювати їх на весь світ. Провідною темою панелі була й сила слова, що дарує надію й передає досвід людей, які стали учасниками або свідками війни. Ще одною ідеєю, виведеною в дискусії, стало використання росією культури й, особливо, літератури як інструменту пропаганди. Завершальною стала розмова про намагання виразити ідентичність через мову на прикладі українських письменників, зокрема, Олени Теліги й Григорія Тютюнника, що усвідомили себе українцями та боролися за культуру України все своє життя.

Також учасники полілогу розповіли про власний мистецький досвід. Наприклад, Діана Берг поділилася історією розвитку художнього проєкту «ТЮ!» для молодих митців у Маріуполі, що розповсюджував прогресивні й проукраїнські ідеї. Однак, з початком повномасштабної війни, Діана втратила зв’язок з майже усіма членами платформи, бо їх депортували на росію.

Більш того, вона додала, що вбачає найкращими митцями ЗСУ, а мистецьким проєктом – Азовсталь, як приклад неймовірного героїзму та незламності.

Далі Остап Сливинський розказав про створення «Словника мови війни», що, за його словами, має бути інструментом, який підживлює пам’ять й не дозволяє забути сьогочасні події. Він працював волонтером і, часом, виступав пасивним слухачем людей, що зіштовхнулися із жахами війни.

Деякі слова для чоловіка набули нового значення, як приклад, «яблуко». З цим словом пов’язана історія жінки, яка згадувала як у минулому засинала під звуки яблук, що падали з дерев, наче ракети, вибухи яких вона чула, лежачи на зупинці.  

Важливим пан Остап також назвав необхідність критичніше переглянути російську культуру як росіянам, так і факультетам славістики. На його думку, російська література відіграє роль імперіалістичної машини пропаганди, й «маски цих меседжів» треба зняти. 

Пані Діана зауважила, що нам потрібна русофобія, й ми маємо навчати інших бути русофобами, щоб перемогти у цій війні проти людяності.

Олександр Михед пішов у лави ЗСУ, бо розумів, що віршем або поемою не зможе захистити своїх рідних. Він впевнений, що головна функція мистецтва зараз – бути свідком подій. Наостанок, Олександр сказав, що в рамках війни варто дарувати надію, як і залишатися людиною.

«Сила історій»

Героями публічної розмови стали відомі історик Ювал Харарі та письменник Ніл Гейман. Модераторкою виступила головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва.

Дискусія була побудована у формі інтерв’ю й висвітлювала теми письменництва на цей час, повторюваності історії та як події в Україні вплинуть на світ загалом. 

Так, на думку пана Ювала, росія не здатна бути демократією, коли ж українці зробили вибір в бік такого державного устрою. Саме це налякало путіна, бо він боїться, що росіяни прагнутимуть такого ж майбутнього.

До того ж, він розповів, що світ має вчитися в Україні, як протидіяти пропаганді. Він також підтримав думку про використання росією митців як засіб колоніальної боротьби, чому варто чинити опір. 

Ювал Харарі додав, що патріотизм на росії це про ненависть та ксенофобію. Однак, кращим прикладом патріотизму, на думку історика, є гарна каналізація та медицина, ніж «махання прапорами». 

Ніл Гейман поділився тим, що знаряддя, яке може врятувати світ – мозок. Тому в нас є книги, й ми вміємо передавати знання минулих поколінь. 

Він відзначив, що книги є необхідним інструментом й для вивільнення, втечі. Здатність людини жити в уяві, на його думку, це дар, проте й велика відповідальність. Ідеї краще доносити через розповіді і власне завдання митців – надихати й повчати. 

Нарешті, на питання про те, як події в Україні вплинуть на майбутнє, пан Ніл відповів: якщо Україна згине, то і надія теж. Захист від тоталітаризму буде підірваним. Проте Україна не здалася, тому її світло надихатиме інших.

У другий день фестивалю обговорювали особливості російського імперіалізму та як правильно документувати воєнні злочини.

На третій день відбулась презентація воєнної антології «Війна 2022» та обговорення ролі журналістики в конфліктах.

Павло Фролов, Вероніка Христич

Читайте також: У Запоріжжі зросла кількість жертв від ракетного удару 9 жовтня

Хочете бути в курсі останніх подій в Україні та у світі, слідкуйте за нами у Фейсбук та на каналі Telegram