Lviv BookForum 2022: про суть російського імперіалізму та як документувати його воєнні злочини. Що відбулось у другий день фестивалю (Фото)

Другий день фестивалю розпочався з ранкового читання для дітей, до якого долучився один з найвідоміших українських авторів Сашко Дерманський. Він зачитав тексти Сергія Гридіна, Віталія Запеки, Сергія Пантюка та вірші Володимира Вакуленка, якого окупанти схопили в селі під Ізюмом. На жаль, подальша його доля досі невідома.

«Ідея Європи»

Першим онлайн-заходом була панельна дискусія, в якому взяли участь журналіст Міша Глені, адвокат Філіп Сендс, літературознавиця Тетяна Огарова та філософ Володимир Єрмоленко.

Перед глядачами виступив з промовою Павло Каразін, український журналіст, який наразі служить в ЗСУ. Армія України тепер – найнародніша з усіх, бо всі – з малу до велика – повстали на боротьбу із ворогом, зазначив Павло.

Тетяна Огарова зазначила, що у 2014 році було важко пояснити європейцям та навіть деяким українцям, яку загрозу становить війна з росією. 

«росія вважає, що вона безкарно може нападати на іншу країну. Європі треба дати відповідь на питання: чи готові ми зупинити оцю некараність?», – зазначила літературознавиця. 

Вона також додала, що українська мрія – це музей Бучі в центрі москві та зникнення «ідеї російської імперії».

Володимир Єрмоленко розповів, що Європа шукає компроміси, але існує червона лінія, яку неможливо перетинати. В той час, коли європейці вигадують правила для того, щоб обмежити насильство, росіяни думають як використовувати насильство, щоб ці правила змінити. Філософ не вважає, що виключно всі росіяни погані, але дивується, чому незгодних з режимом в росії так мало.

Філіп Сендс зазначив, що наразі не треба проводити розмежування між хорошими та плохими росіянами. Професор згадав, що джерела колоніалізму знаходяться в Західній Європі, і як тоді люди противились загарбникам, так і українці борються за власну незалежність. Але він, натомість, сказав, що наразі не бачить доказів геноциду українського народу.

«Імперіалізм та ідентичність»

Обговорення присвятили досвіду колоніалізму Латинської Америки, Африки на південь від Сахари та Близького Сходу. Розпочалось воно з промови журналіста, а нині і воїна ЗСУ, Дмитра Кропивенка. Він заперечив заяви деяких лідерів думок про те, що російсько-українській війні приділяють більше уваги, ніж війнам на Близькому Сході. Дмитро закликав українські інтелектуальні кола підключатись до дискусій та нести ідеї про російський колоніалізм на Захід.

Танзанійсько-британський письменник Абдулразак Гурна наголосив, що в колишніх колоніях західних дуже мало співчуття висловлюється Україні. Він також зізнався, що дуже захоплюється українцями і сподівається, що інші країни зможуть навчитись в нас чинити такий самий опір «великим» державам.

Журналіст-розслідувач Джон Лі Андерсон наголосив, що путін досі вміло використовує ідею росії як великого брата, а пострадянських країн – як її менших братів. Наративи радянського союзу про «антиколоніальну політику держави» і досі мають велику популярність в Латинській Америці. росія в баченні багатьох людей продовжує таку саму політику.

Публіцистка Олена Стяжкіна розповіла про те, чому на Заході так мало людей бачать російський імперіалізм. Він має специфічну рису – час там іде по колу і орієнтується на минуле, водночас західні імперіалістичні держави змінювались і орієнтувались на майбутнє.

Ігор Померанцев розповів, наскільки важливе питання ідентичності. Професор розповів історію з власного життя: на допиті у Києві офіцер КДБ спитав його, росіянин він чи єврей. Професор зрозумів, що будь-яка відповідь буде невдалою, і врешті відповів, що він українець. Це дуже розлютило кдбшника. Він також розповів про своїх онуків, які хоч і народились в москві, визнають себе українцями, бо мають таке коріння. Професор зазначив, що російська культура не має домінувати взагалі. «Ми маємо кинути виклик смерті, бо Україна – це життя», – закінчив він.

На думку журналістки Лідії Качо, ідентичність постійно розвивається та може змінюватись. Коли ми говоримо про українську чи мексиканську ідентичність, треба чітко знати, хто наводить людей на питання та ставить під сумнів їхню ідентичність. «Режим путіна намагається вигнати українців з їх землі, і саме такий меседж ми повинні підіймати», – стверджує Лідія.

«Пропаганда»

В обговоренні брали участь політолог Бруно Масаєш, адвокат Філіп Сендс, волонтерка Mayday Rescue, що допомагала Білим Шоломам Емма Вінберг, Керівниця Центру стратегічних комунікацій при Міністерстві культури Любов Цибульська, журналісти Пітер Помаранцев та Андрій Шаповалов і СЕО «Вокс Україна» Максим Скубенко. 

Під час цієї панелі учасники розглянули питання впливу пропагандистського слова на суспільство та на їхнє бачення ситуації на прикладі конфлікту в Сирії 2013 року, як ефективно досягається впровадження ідей, вигідних владі. Також експерти звернули увагу на геноцидну риторику через призму синтетичної, брехливої історії, що просувають росіяни, та на сприяння слів воєнним злочинам. 

Філіп Сендс зауважив, що у міжнародному суді досить складно довести, чи можуть дії росіян класифікуватися як геноцид. Він навів як приклад Вуковарську різанину в Хорватії, яка стверджувала, що серби здійснили геноцид, однак довести це не змогли. 

На це Любов Цибульська відповіла, що, коли ми бачимо геноцид в минулому, ми ставимо собі питання, чому ж цивілізований світ цього не спинив. Однак, коли ми бачимо геноцид зараз, ми спекулюємо, чи є це геноцидом. 

Також вона додала про те, як російські ЗМІ та російська верхівка дегуманізує українців, наприклад, гість на програмі соловйова закликає до знищення України, бо це антиросія, або дмитро мєдвєдєв порівнює Україну з Третім Рейхом. 

Максим Скубенко відмітив, що навіть найжахливіші слова дозволені правом на свободу слово. Тому пропагандисти мають бути покарані через заклики до геноциду.

Андрій Шаповал розповів, що синтетична історія та брехня – алібі для росіян. Він зауважив, що публічні заклики до бомбардування призводять до реальних перемовин та дій з боку окупантів.

«Надія, людяність й війна»

Учасниками панелі  були історики Маргарет Макміллан, Сергій Плохій, а модератором виступив науковець Ярослав Грицак. 

Науковці обговорили теми майбутнього для України та росії, сенс писання історії та уроків минулого, й можливість миру з агресором після завершення війни. 

Обидва історики були збентежені ймовірністю війни зараз, після усіх уроків минулого. Пан Сергій наголосив, що необхідно вибиратися з бульбашки повторення подій, залишивши їх у минулому, без можливості повернення. Таким чином, вони дійшли висновку, що війни, як частина історії, мають вивчатися детальніше, їх треба робити масовішими, щоб війна не виникла знов. 

До того ж, Маргарет Макміллан вбачає небезпеку в незнанні історії та її використання на користь політиків. Тому історичні події мають бути точно, навіть прискіпливо задокументовані.

Що стосується подальшої долі для міжнародних організацій, то Маргарет гадає, що вони або переосмислять своє ставлення до росії, або, якщо не буде стабільності, це може заохотити лідерів інших держав діяти як путін. Також вона сказала, що якби не президент рф, то війни не було б. 

Наостанок, обидва історики вважають, що до миру треба прагнути, щоб не затягувати війну. Можливо, після її завершення росію очікує такий самий розвиток, як й у Німеччини після Другої Світової. Пан Сергій додав, що якщо Україна це все переживе, то світ стане кращим місцем.

«Воєнні злочини & пам’ять»

До обговорення теми долучились адвокати Філіп Сендс та Масі Найєм, й журналісти Наталя Гуменюк, Станіслав Асєєв, Джонатан Літель. Модератором був голова правління Громадського Радіо Андрій Куликов.

Основними розглянутими темами були роль соціальних медіа у висвітленні воєнних злочинів та припинення злочинності. 

В експертів були досить різні погляди на необхідність соцмереж для документації воєнних злочинів. Так, Філіи Сендс впевнений, що соцмедіа не допомагають притягувати до відповідальності. Як приклад, німецький губернатор дистрикту «Галичина» Отто Вехтера так і не був зловлений, хоча жодної складності в тому, щоб встановити його кримінальну вину, не було. 

Наталя Гоманюк, з одного боку, вважає, що соцмережі дозволяють передавати історії людей для ширшого загалу, а потім це використовувати в суді, для фільмів, пам’яті. Проте з іншого – певні неточності у переказах можуть завдати шкоду її авторитетові. 

Джонатан Літель вважає, що в соцмережах є багато чого корисного. Вони показують картину подій, однак вона більш спрямована на емоції, ніж на повноцінну розповідь. Пан Станіслав продовжив цю ідею тим, що соціальні медіа вчать швидко забувати, перемикатися з однієї події до іншої, оцінюючи їх поверхнево.

Далі, пан Масі впевнений, що закінчення війни не значить припинення вбивств. Злочини проти людства завершаться, коли росіяни визнають злочини. Тоді й українці будуть думати про мир. Однак пан Станіслав переконаний, що злочинець зупиняється, коли його зупиняють. 

Наостанок, Асеєв та Сендс зауважили, що трибунал не допоможе на 100% й не зможе затримати кожного винуватця, особливо виконавців. Також судилище має бути об’єктивним, щоб не було пізніше звинувачення у брехні через травму народу.

Публічна розмова з Маргарет Етвуд

Завершальною подією другого дня BookForum стала розмова літературознавця Юрка Прохаська з відомою канадською письменницею Маргарет Етвуд.  

Діалог стосувався відношення письменниці до війни, її дистопічної творчості, та впливу подій в Україні на мистецтво.

Маргарет Етвуд розповіла про своє дитинство в період Другої Світової війни та про знайомі зараз українцям відчуття як тривожність, напруга, страх. 

Також вона згадала, як дитинство вона проводила у будинку, де було багато книжок, які вона постійно читала. Найбільше письменницю цікавила історія, тому її літературний доробок присвячений переосмисленим подіям з минулого. 

Розповідаючи про вдалу екранізацію свого найвідомішого роману «Оповідь служниці» про пригнічення жінок, Маргарет додала коментар про питання репродукції у сьогоденні. Вона впевнена, що якщо держава хоче, щоб люди мали дітей, то вона має все влаштувати для цього так, щоб після народження дитини люди не жили в бідності.

Пані Маргарет навіть не могла уявити, що війна зараз можлива. У лютому-березні вона разом зі своїм партнером хотіла поїхати до України, подивитися на птахів у Чорнобилі. Вона думає, що описувати війну будуть молоді українські письменники, що були залучені в усі ці події.

Письменниця ще розповіла про свого друга, який вважав, що для того, щоб вижити, а тому й перемогти, необхідно мати досвід, знання, обладнання, волю та вдачу. Якщо є чотири з названих речей, то успіх майже неминучий. В України, на її думку, є досвід, знання, обладнання та сила волі.

У перший день фестивалю обговорювали роль жінки на війні таважливість мистецтва в часи конфлікту.

На третій день відбулась презентація воєнної антології «Війна 2022» та обговорення ролі журналістики в конфліктах.

Вероніка Христич, Павло Фролов

Читайте також: Помер актор Роббі Колтрейн – зірка «Гаррі Поттера»

Хочете бути в курсі останніх подій в Україні та у світі, слідкуйте за нами у Фейсбук та на каналі Telegram