Шантаж як основний інструмент воєнної політики Росії

Не став винятком і сучасний лідер РФ В.В. Путін, який взагалі не відрізняється оригінальністю в своїй політичній діяльності і воліє йти протореними стежками.

Погрози мають дві цілі:

1. Викликати підтримку свого народу. Це дуже ефективно, бо середньостатистичний росіянин – психологічно слабка і невпевнена в собі людина. Коли її лідер погрожує іншим, росіянам здається, що їх всі бояться, тобто, вважають сильними. Для закомплексованих осіб це свого роду наркотик, бо ейфорія від надуманої сили дуже велика.
2. Схилити союзників і противників до вигідних для себе рішень.

Останнім часом путінська Росія використовує не просто погрози, а високоякісний шантаж. Наразі існує два найістотніші напрямки цієї діяльності, які варто розглянути окремо.

Ядерний шантаж

Інформаційний тероризм досяг свого піку з перших місяців війни. Новини про те, що підводний човен з ядерними боєголовками приведений в стан готовності, що ядерні сили переміщені та підготовлені до дії, постійні запуски інформації в мережі Інтернет про наслідки можливого удару на кордоні з Росією викликають стрес і тривогу не тільки у українців, але і у всього світу.

Основна ціль таких рухів – змусити Україну погодитись на перемовини на умовах Росії. Щоб посилити власні позиції, можливі навіть провокації з боку Кремля.

Тому навіть пересічному громадянину стає зрозуміло, наскільки важливо російській армії утримувати контроль за такими обʼєктами, як ЗАЕС. Експерти вважають, що деокупація цього енергетичного обʼєкту стане одним із вирішальних пунктів у війні. Саме тому Путін не зацікавлений у контактах та перемовинах з МАГАТЕ та іншими міжнародними організаціями.

Крім очевидних наслідків ядерного тероризму є і менш явні. Наприклад, такі дії Росії призводять до нарощення ядерного озброєння у всіх великих країнах. Це збільшує напругу в усьому світі і невідомо, які наслідки це матиме для геополітики майбутнього.

Зерновий шантаж

Якщо ядерна зброя загрожує швидким знищенням, то зерновий шантаж – це повільна смерть для тих, хто жив за лінією бідності, і значне погіршення рівню життя для громадян навіть забезпечених країн.

Україна стабільно входить в число лідерів по експорту зерна. Через українсько-російську війну цього року багато людей постраждали від голоду. З самого початку основні порти нашої країни були відрізані від акваторій лінією фронту або мінами. Замінування було вигідно українській стороні: воно унеможливило висадку російського десанту.

Але вже 22 липня у Стамбулі підписали “зернову ініціативу”, згідно якої відновили морський коридор шириною 2 км. Підписантами стали ООН, Турція, Україна та Росія. Зернові кораблі направляються спочатку в Турцію для перевірки, а потім розвантажуються або прямують далі.

Але вже наступного дня Росія збомбардувала порт, з якого відправлялися зерновози попри всі підписані умови. Після цього страхові компанії неохоче страхували такі рейси.

З вересня російська сторона поступово почала фактичний зрив угоди, а у жовті заявила про повне призупинення через те, що у Севастополі зʼявилися українські дрони.

Радник офісу Президента України виступив з заявою, що єдиний шлях протистояння такому шантажу – перемога над Росією. Світова спільнота офіційно погоджується з такою думкою, але не варто безсумнівно сподіватись, що така позиція буде сталою.

Не треба недооцінювати тактику погроз, оскільки вона поступово приносить свої плоди. Деякі політики все більше наполягають на поновленні переговорного процесу, однак більшість усвідомлює, що Росія – ненадійний партнер, що зарекомендував себе як сталий порушувач будь-яких домовленностей.