Як у російської влади виросла онкопухлина рашизму

Підтримай IPnews

Підібрати влучне слово для опису політичного режиму РФ зміг Дудаєв – “русизм”. Воно злегка трансформувалося в “рашизм”, і саме так розповсюдилось по світу. Історики впевнені, що саме в такому вигляді воно фігуруватиме у підручниках з усторії наступних поколінь. Що ж з призвело до формування збоченої ідеології Росії і які основні риси цієї онкопухлини російської влади?

Перші паростки проявилися одразу після розвалу СРСР. Рашизм – дивна суміш пропагандистських лозунгів, збочених ідей і суспільної травми. 

Основні риси цього явища такі:

  1. Культ особистості. Російському народові конче необхідний сильний лідер. Чим він жорстокіший і брутальніший, тим більше викликає повагу і захоплення. Ленін, як ідейний надихач червоного терору, Сталін, Путін – всі ці люди знищують навіть спроби інакомислення і непокори. Путін прийшов до влади у період загального переляку і розгубленості. Мужик з голим торсом, який “мочить терористів у сортирі”, ганяє верхи на ведмеді, а якщо що, то і будь-кого незгідного “замочить”. Для покоління, яке шукало тюремних ідеалів, надивившись “Бумерів” і “Бандитських Петербургів” – безпрограшний варіант. 
  2. Культ мертвих. Найбільший здобуток російського народу – Велика вітчизняна війна. Абсурдна пиха через те, що “дєди воєвалі”, адже ті, хто зараз живе, ніяк не долучилися до тієї перемоги, але вважають її власною заслугою. Зазіхнувши на цю “істину”, у росіян відбирають останній привід не почувати себе повними невдахами. Тому адекватність в сприйнятті історії і признання власних помилок  неможливі. Це все постійно підігрівала пропаганда, і лозунг “Можемо повторити!” більше 20 років транслювався звідусіль.
  3. Імперські амбіції. Якщо одразу після розвалу СРСР росіян душила ностальгія за радянським минулим, то з початку 2000-х туга перейшла вже до імперського періоду. Офіційна політика Путіна була спрямована саме на це, а бездіяльність світу у ситуаціях з Грузією, Сирією і Україною в 2014 році довела самим росіянам, що агресивною політикою імперію можна розширити без перешкод.
  4. “Російський світ”. З цього поняття зробили бренд, який прошили в мізки росіян. Тепер вони готові нести його кожному, навіть насильно, бо відмовляється лише дурний, а задача РФ – того дурного зробити щасливим. Сюди ж приєднують ще 2 пункти – християнство і єдність словʼян. Звідти “влада від бога” і “брати по вірі”.
  5. Ненависть до національних меншин. Феномен популярності фільмів “Брат” і “Брат-2”, наскрізь просякнутих шовінізмом і ненавистю до близьких і далеких країн, прекрасно демонструє настрої росіян кінця 90-х – початку 2000-х років. Основна ідея кінемотографу РФ: всі росіяни – хороші, навіть якщо вони бандити, всі інші – погані без причини.
  6. Сильна і справедлива держава. Авторитет влади і країни не має меж: вона може втрутитися в життя людини, родини, будувати імперію, відбираючи у сусідів все, що хочеться. Середньостатистичний росіянин – не дуже освічений і не занадто шляхетний – асоціює себе зі своєю країною і таємно мріє вести себе так само, але йому це не дозволено. Тому дії країни він розглядає як свої власні і її брутальність йому імпонує.
  7. “Мені видніше”. Цей феномен зустрічався всім: чим менш розумна людина, тим більше вона знає, кому і як жити, як виховувати дітей, як правити країною тощо. Росіяни вважають, що можуть встановлювати світовий порядок, що можуть змінювати кордони згідно своїх потреб і поглядів, мають право визначати цінності для других країн. Тому риторика їх президента лише втілює суспільну думку.
  8. Подвійні посили. В голові пересічного громадянина РФ є два взаємовиключні моменти: по-перше, вороги – дуже страшні і сильні, по-друге, вони жалюгідні (Зеленський – наркоман, Байден – маразматик і т.д.). Путін “вмикає” і “вимикає” їх залежно від потреби у цей момент. Обидві тези не піддаються аналізу.
  9. Зацикленість на Україні. Росією не закритий міцний гештальт – знищення України. Ненависть до цієї країни давно передається з покоління в покоління. 

Отже, нинішня влада продовжує курс багатьох десятиріч, і навіть, столітть. Лише Єльцин за останній час вибився із стрункої шеренги, але кардинально ситуацію змінити не зміг. Проте залишився у памʼяті росіян недолугим диваком і слабаком.