Великі черги, нестача житла та відчайдушна допомога волонтерів: історії запорізьких біженців про прихисток у Європі (Фото)

Підтримай IPnews

Фото: dw.com

Війна змінила наше життя раз і назавжди. Багато українців вимушено покинули країну. IPnews поспілкувався із запоріжцями, які виїхали закордон. Ми розпитали їх про дорогу, допомогу волонтерів, як знайти житло, та що робити тим, хто хоче тимчасово переїхати до Європи. 

24-го лютого життя українців розділилося на до та після. За даними ООН, станом на 18 березня, від початку повномасштабної війни рф проти України, з країни виїхали більш ніж 3 мільйони людей. Найбільше українців зупинилися у Польщі – 2,010,693. Друге місце з прихистку біженців посіла Румунія – туди відправились 518, 269 наших громадян. До Молдови тимчасово переїхали 359,056 людей. Далі дані розподілились так: Угорщина – 299,273 людини, Словаччина – 240,009, Росія – 184,563 Білорусь – 2548.

Усі наші герої – мешканці Запоріжжя, які тимчасово покинули місто.

Тома Кириченко, тимчасово переїхала до Німеччини

Мій тато наполіг, щоб ми з мамою виїхали з країни, бо йому так буде легше, не буде нервувати. Я поїхала з мамою. Із Запоріжжя виїхати було складно через великі скупчення людей на вокзалі. Охочих покинути місто – багато. У потязі в одному купе 10 людей і весь прохід зайнятий людьми. Їхати із Запоріжжя до Львова – 26 годин. Ми декілька раз зупинялись через сирену, стояли у повній темряві.

Фото IPnews: Потяг Запоріжжя – Львів

У Львові, як у мурашнику. Ми знайшли платний автобус до Польщі, тому що на безкоштовний – велика черга. Перетнули кордон ми дуже швидко, але довго стояли у черзі з автобусів. 

Фото IPnews: вокзал у Львові

За кордоном всі дуже ввічливі та добрі до українців. Волонтерів багато і всі допомагають з будь-яким питанням.

Питання житла легко вирішується, якщо ви знаходитесь у столиці або якщо є знайомі чи родичі на місці. У маленьких європейських містах ще не усі отримали інструкції щодо розміщення українців.

Зараз ми у Ганновері. Під час перетину кордону з документів питали тільки паспорт, звичайний або закордонний. З Варшави до Німеччини ми доїхали за 8 годин. Проїзд був безкоштовним для українців просто треба показати паспорт.

Фото IPnews: вокзал у Берліні

Я хочу навчатися та працювати, але чекаю документи: дозвіл на роботу та виплати біженцям – вже тиждень, поки що я не можу працювати та гроші мені ще не надали через великі черги. А для навчання ще й потрібно знати німецьку.

 Українцям, які хочуть виїхати з країни раджу не засмучуватися, та не корити себе, за те, що поїхали, бо це найчастіше відчуття у всіх хто поїхав, бажаю шукати у всьому плюси та вірити у ЗСУ та Україну в цілому.

Софія, тимчасово переїхала до Польщі

Мне было тяжело уезжать из Украины потому, что вся моя семья осталась в Запорожье. Родители сказали, что будут спокойны, если я буду в безопасности.

Дорога была адской. После пятичасового ожидания в очереди, я так и не села на поезд «Запорожье-Хелм» из-за огромного количества пассажиров. Поезда уезжали полностью забитыми. Поэтому в Польшу я отправилась через Львов. Во Львове очереди до вокзала еще больше – я простояла около семи часов. Спасали волонтеры – раздавали еду, чай и одеяла.

В итоге я всё-таки села на электричку – она довезла меня до украинско-польской границы, а границу мы переходили пешком, ночью, с вещами. И снова очередь… На таможне все прошло быстро – поляки поставили печать в мой загран. По прибытию я еще не регистрировалась, но я постоянно на связи с волонтерами.

Как по мне, главная проблема – это адаптация. Мне сложно снова привыкнуть к шуму машин, к тому, что здесь не нужно бежать в убежище или выключать свет по вечерам. Сложно поверить, что где-то может быть спокойно и безопасно. Поиск работы, незнание языка, другие законы – тоже проблемно.

Поляки очень добродушные и открытые. Речь не только о волонтерах, но и о случайных прохожих. Люди показывают дорогу, предлагают помощь. В Варшаве висят билборды в поддержку Украины, периодически можно увидеть голубо-жёлтые граффити и листовки с “парой тёплых слов” в адрес Путина.

Фото: IPnews

На первые две недели с жильем могут помочь волонтеры и общественники. Но дальше решать этот вопрос нужно самостоятельно, мне это еще предстоит. Пока я ещё не нашла работу и только жду своей очереди на курсы польского.

Пока никаких документов я не оформляла, мне сказали, что кроме PESEL ( ваш идентификационный номер в гос. системе где хранятся основные данные – ред.)  мне, в принципе, ничего и не нужно. Поэтому просто ищу работу и курсы и параллельно пытаюсь адаптироваться здесь.

Украинцам, которые решаются выехать, я советую набраться побольше терпения, чтобы выстоять бесконечные очереди. С собой нужно взять – воду, еду, теплую одежду. Документы всегда держать при себе и никому не отдавать.

Еще нужно уважать труд волонтеров, хотя бы быть вежливыми. В любой ситуации нужно оставаться людьми – не срываться на незнакомцах и не злоупротрелять гуманитарной помощью.

Родителям советую внимательно следить за своими детьми, так как уже есть много историй о потерявшихся малышах.

Альона, тимчасово переїхала до Німеччини

Рішення про від’їзд далося непросто. Ми вагалися, адже більша частина родини все-таки залишилась в Україні. Хотіли залишитись, але в останній момент зібрали найголовніше та рушили.

Ми поїхали з подругою мами та її родиною, адже решта нашої сім’ї відмовилися їхати з нами. Шлях був дуже складним, як фізично, так і в моральному сенсі. Постійно ставили собі питання чи правильно ми зробили, та хотілося повернутися додому. Спали щонайбільше по 3 години в потягах та автобусах.

Роздратованість та втомленість не тільки нас самих, а й усіх інших, часто випливала на утворення конфліктів з іншими людьми. До того ж з нами був кіт, переживали ще й за нього. Щоб вивезти тварину закордон, не потрібні жодні документи.

Перше, що здивувало – величезна кількість людей на вокзалах, що спали просто на підлозі. Також щирість та доброта волонтерів. Всі волонтери були дуже привітними, залюбки нам допомагали.

Ми їхали до друзів, тому на кілька днів залишилися в них. Після – шукали нове житло, але волонтери допомогли з цим. Є складнощі в спілкуванні, жоден з нас не знає німецької, а не всі німці говорять англійською. Зараз ми у Німеччині – далі їхати не збираємось.

Щодо роботи нам сказали, що будь-яка робота доступна, аби було б бажання та головне – знання мови.

Крістіна Тесленко, тимчасово переїхала до Німеччини

Рішення поїхати далось крізь сльози. Я виїхала з мамою та бабусею, брат та тато залишились вдома.

Ми дібрались до Львова, далі, після 5 годин очікування – пересіли на потяг до Польщі. Цим потягом їхали понад добу. Перетинали ми кордон потягом, тому не було проблем. Пройшли прикордонники та поставили печатки.

У Польщі нас дуже турботливо зустріли, дітям дарували іграшки, всіх нагодували та дали зігрітися, потім відвезли до різних готелів відпочити. Але нам не вистачило місця. Знайти номер нам допоміг мій брат онлайн. До житла нас відвіз поліціянт, за що йому дуже вдячні.

Після Польщі ми поїхали до Німеччини та на 2 дні залишилися у Берліні, там досить швидко знайшли готель, не безкоштовно. А от в Нюрнберзі будо складно знайти нормальне житло за більш менш прийнятні ціни. За місяць ми заплатили 900€ та 200€ застави. Безкоштовне житло ми не шукали, бо зараз тут дуже багато українців, на всіх не вистачить.

Ми вже зареєструвалися за місцем проживання і можемо жити в Німеччині рік, але можемо поїхати раніше, як тільки закінчиться війна. Без реєстрації за місцем проживання ти можеш бути в країні 90 днів, з нею — рік.

Фото IPnews: мітинг у Берліні

У чужій країні не все так райдужно, як би хотілося. Якщо ви не знаєте англійської, то буде тяжко. У Польщі я замало людей за 2 дні зустріла, хто знає англійську, а от у Німеччині майже всі знають, тому для мене не так складно зараз адаптуватися, бо я можу розуміти людей, а вони мене.

Українці повинні розуміти, що це не подорож, а вимушена поїздка, бо ви рятуєтеся від війни. Для нас і так багато чого роблять, але не варто чекати «лакреші» умов. Декілька днів можете ночувати у волонтерському таборі, кажуть, що там нормальні умови. Після табору вас розселюють по різним містам.

Моніка Татевосян, тимчасово переїхала до Франції

Я поїхала з України з мамою та сестрою. Ми вимушено виїхали з країни через війну.

Дорога зайняла 5 днів, добу ми провели у потязі до Львова. Через велику кількість біженців, квитки розліталися за один день, тому довелось переночувати у Варшаві та Берліні. Кордон з Польщею ми перетинали пішки, до кордону довозять автобуси з вокзалу.

З усіма проблемами допомагали волонтери. У Польщі – з цим простіше, бо схожа мова. У інших країнах – потрібні знання з англійської мови.

У Польщі нас зустріли волонтери з їжею, іграшками для дітей. Нас одразу забрали на машинах місцевої служби порятунку, привезли у штаб рятувальників, де нам постелили ліжка, зробили сніданок, можна було прийняти душ.

У Берліні ми залишились на вулиці, бо наш потяг був через день, а ночувати – ніде. Волонтери знайшли нам молоду студентку з Мексики, яка погодилась нас узяти на ніч. Вона привезла нас у свою квартиру, накрила ліжка, показала, де чим можна користуватись, залишила на кухні продукти для вечері, і пішла ночувати до свого хлопця. Тобто, абсолютно незнайомим людям вона повністю залишила свою квартиру і дала нам все у користування.

Зараз ми знаходимось у Франції, спочатку 4 дні ми жили у гуртожитку, а потім нас прийняла до себе сім’я у свій будинок, поки нам шукають постійне житло.

Порадити можу певно заздалегідь зрозуміти та продумати свій шлях, куди ви прямуєте, які й де квитки вам потрібно буде взяти, розуміння та пошук всього цього займає найбільше часу і сил. Беріть тільки цінні речі, з іншим вам абсолютно всі допоможуть. Від зубних щіток до одягу.

Лишатись у Франції я не планую, сподіваюсь щонайшвидше повернутись до України. Тут дітей у школу відправляють одразу. Коли оформлюєш біженство, то дають дозвіл на офіційну роботу.

Любов Науменко 

Читайте также: В Бердянск прибыли автобусы для эвакуации жителей Мариуполя

Хотите быть в курсе событий в Украине и мире, следите за нами в Фейсбук и на канале в Telegram.

Читайте також