«Не розуміли: везуть у “ДНР” чи у поле розстріляти»: директорка школи з Мелітополя розповіла історію перебування у полоні

Фото: Радіо Свобода

Освітяни не шкодують, що відмовились від співпраці з окупантами. 

Директорку загальноосвітньої школи №4 у Мелітополі Анжеліну Коваленко на початку квітня російські окупанти викрали разом із трьома колегами. За спротив російським окупаційним силам жінок вивезли за місто та сказали, що вони «депортовані» й повертатися їм не можна. Свою історію директорка розповіла виданню «Радіо Свобода».

Пані Анжеліна розповідає, що наприкінці березня представники росіян пішли по школах, щоб зібрати директорів на нараду з організації навчання. На перші збори ніхто не прийшов. Тоді до директорів прийшли знову.

«Вони пояснювали нам, що Україна вже більше не сплачуватиме нашу роботу, що ми маємо співпрацювати, що ми маємо переходити на їхній бік. Звісно, жоден директор не погодився цього робити», – розповіла Коваленко.

Мобільного зв’язку в Мелітополі на той момент не було, а інтернет майже не працював. Частина директорів зібралася у закладі Анжеліни Коваленко, аби вирішити як завадити відновленню освітнього процесу.

«Ні ми, ні будь-хто інший не міг гарантувати безпеку дітям. По-перше, вулицями міста постійно на великій швидкості пересувається військова техніка: танки, бронемашини тощо. По-друге, ми розуміли, що діти будь-якої миті можуть стати заручниками», – каже директорка.

Директори написали заяви про звільнення за власним бажанням, аби не співпрацювати «з тією владою, яка сама себе проголосила у місті». 31 березня освітян вкотре «покликали». Коваленко з колегами прийшли до промислово-економічного коледжу, де розташувались окупанти. До них вийшла директорка закладу Олена Шапурова, яку російська влада призначила «очільницею» освітнього процесу в місті. Їй передали 18 заяв про звільнення (з 21 закладів освіти – двоє директорів поїхали з міста, а ще одна померла через погіршення здоров’я).

«Коли самопроголошена “мерка” Галина Данильченко побачила, що ми збираємось йти, вона підійшла до нас у супроводі озброєних людей з автоматами, почала кричати нам: “Заходьте!” – Але ми були спантеличені таким зверненням. Хтось позаду крикнув: “Давайте швидко розходитися, бо нас візьмуть прямо тут”. – Ми усі разом пішли. А слідом нам нецензурною лайкою Галина кричала: “Сьогодні ж усіх з Мелітополя *****”. – Тобто туди, куди тепер посилають російський воєнний корабель», – розповідає жінка.

Того ж дня додому до Коваленко прийшли російські військові. Люди у масках, сказали, що у «військовій комендатурі» хочуть із жінкою поспілкуватися та «запросили» її проїхати з ними. Жінку відвезли у кам’яний гараж колишньої інфекційної поліклініки.

«Загалом забрали чотирьох директорів. Мене останньою привезли у гараж, в якому нас утримували. Там стояла вода у пляшці та своєрідний туалет у кутку у вигляді білого пластмасового відерця (знаєте, такі великі банки, в яких продають якісь соління). Потім нам занесли чоловічі куртки. Зневажливо кинули їх на підлогу та сказали: “Дивіться не побийтеся”», – поділилася Коваленко.

Зокрема, разом з жінкою, у гаражі також перебували директорки 9-го ліцею Людмила Чугай, 11-ї гімназії Маргарита Овсянникова, 13-ї гімназії Олена Галацан, а також місцева жителька, мати АТОвця Інна Морозовська, яку затримали на кілька днів раніше, ніж освітян.

Директорок не допитували й не піддавали тортурам, але залякували, додала вона.

«Три години ночі, стукіт. Але ми розуміємо, що стукіт не в наші двері, а в сусідній гараж. Там був чоловік, якого почали бити. Я так розумію: це була показова вистава для нас. Коли розправа (побиття – ред.) закінчилася, пролунав стукіт у наші двері. Це означало, що всі повинні піднятися і стати до них спиною, обличчям до стіни. Заходять удвох: один – у футболці, попри те, що було дуже холодно. Йому, мабуть, було жарко, бо щойно розмахував кулаками. А другий – у бронежилеті, з автоматом. Обидва напідпитку. Вони почали запитувати у нас, за що ми сидимо у цьому гаражі. А я кажу: “Ви знаєте, нам складно пояснити, за що ми тут перебуваємо. Ми просто написали заяви про те, що ми далі не можемо працювати, й тому ми звільняємось за власним бажанням”. – Вони нам не повірили», – згадує Коваленко.

Викрадачі погрожували освітянам, що їх «депортують» за спротив російській окупаційній владі.

«Нам казали: “Ви саботували навчальний процес. Вас покарають: вивезуть за межі міста”. – Ми ж чекали, що нас вивезуть із міста. Тільки куди вивезуть – ми не розуміли: чи то нас вивезуть у “ДНР”, чи то нас вивезуть у чисте поле та розстріляють. Другого квітня, після двох днів у холодному гаражі, кожній із чотирьох директорок сказали: “На вихід, збирай речі”», – розповідає директорка.

Із зав’язаними очима освітян вивезли за 30 кілометрів від Мелітополя та залишили на дорозі. Російський військовий сказав їм: «Від вас відмовилася українська сторона. Ви депортовані. Ви не маєте права повертатися та втручатися в організацію навчального процесу».

«Коли ми відкрили очі, то побачили, що нам залишили п’ятилітрову пляшку з водою та чотири комплекти їхніх (російських – ред.) сухпайків. Як непотрібних кошенят викинули», – каже директорка.

Жінки дісталися Мелітополя. Згодом директорка з родиною виїхала до Києва. За її інформацією, двоє з трьох її колег, які перебували у гаражі, теж на вільній українській території.

«Ми не шкодуємо ні на мить про те, що ми зробили. Забирають людей незрозуміло за що, для того, щоб решта боялася. Хто завгодно міг залишити школу, але тільки не директор. Ми до останнього були на своєму посту», – додала жінка.

Читайте також: В Офісі президента пояснили, чому переговори з рф сповільнилися

Хочете бути в курсі останніх подій в Україні та у світі, слідкуйте за нами у Фейсбук та на каналі Telegram

Читайте также