Повернення «азовців»: як вдалося обміняти захисників України

У стінах Оленівської та інших колоній понад 200 захисників «Азовсталі» провели 19 тижнів свого життя, доки їх не вдалося обміняти 21 вересня.

Детальну іторію про найбільший обмін полоненими від початку повномасштабної війни, «цінник» Медведчука, причетність в обміні російського олігарха Романа Абрамовича та про що перше просили захисники «Азовсталі» після звільнення розповідає «Українська правда».

Почалося все 16 травня, коли після безперервних обстрілів із усієї можливої зброї, українські бійці вийшли з підвалів маріупольського заводу.

Російські командири тоді пообіцяли українським розвідникам та керівництву «Азову», що захисників «Азовсталі» не будуть катувати, залишать їм життя і навіть один Starlink.

«Ми домовились, що бійці – рядові й офіцери, зможуть жити разом, хоч за звичаєм їх мали інтернувати окремо. Свої лікарі зможуть оглядати бійців, свої кухарі, якщо лишились, зможуть готувати із того, що буде. Вони всі будуть разом. Ми назвали для себе цю історію “Острів надії», – казав один із українських розвідників,який був особисто залучений у процес виходу захисників із «Азовсталі».

Але вже дуже скоро всім стало зрозуміло, що «немає на українській землі іншої точки, де було б так мало місця для надії, як в Оленівці».

Зазначається, що умови були настільки нестерпними, що серед звільнених щасливчиками вважаються ті, хто після постійних катувань і голоду відбувся «лише» тотальним фізичним виснаженням.

Безліч людей з переломами й ампутаціями потребували негайної медичної допомоги.

росія знехтувала всіма своїми обіцянками. Але цього разу знехтування врятувало багато життів.

«Росіяни зразу всі домовленості наламали. Хлопців почали розвозити з Оленівки, де вони компактно мали бути разом, по всіх можливих зонах у росії. Але це багатьох врятувало. Виявилось, що навіть найгірші умови російських тюрем були кращими за ту кляту “Оленівку”. Чого вартий сам вибух у бараці. Про дрібніші речі уже навіть ніхто не говорить», – розповідає не під запис один із співрозмовників “УП” в розвідці.

Попри всі складнощі, вибухи й підготовку до «показових судів» у Маріуполі, тихо і максимально таємно йшли переговори про звільнення українських захисників. Залученими до процесу були всі, хто міг хоч якось наблизити позитивний результат: від українських розвідників і російської фсб до світових лідерів та Папи Римського.

Як міняли Медведчука та командирів «Азову»

«Ми готові обміняти Медведчука на українських військових… Мені здається, ми ці сигнали публічно і не дуже публічно передали», – повідомив президент України Володимир Зеленський журналістам 16 квітня. 

За кілька днів перед цим одного з лідерів забороненої партії ОПЗЖ Віктора Медведчука затримала СБУ.

За офіційною версією, його впіймали, коли він намагався втекти з України у формі ЗСУ.

Також 16 квітня дружина Віктора Медведчука Оксана Марченко зробила низку звернень.

У своїх відео з проханням про допомогу визволити чоловіка Марченко зверталася за допомогою до кума Володимира путіна, принца Саудівської Аравії Мухаммеда ібн Салмана та президента Туреччини Реджепа Тайїп Ердогана.

За словами джерел в оточенні Медведчука, які залишилися в Україні, путін дійсно відгукнувся на заклики Марченко і побіцяв їй врятувати чоловіка.

Публічна позиція кремля була абсолютно протилежною тому, що приватно обіцяв президент рф.

Прессекретар президента пєсков прямим текстом розповідав російським медіа, що Медведчук росію взагалі не цікавить.

«Про це мова не ведеться», – наприкінці квітня заявив пєсков на запитання російських ЗМІ щодо обміна кума путіна.

Публічні заяви представників рф можуть свідчити не тільки про політичні ігри чи спроби підвищити ставки, а й про те, що у час повномасштабної війни офіційні речники росії можуть не знати того, що насправді думає  чи робить їхній «царь».

«Ви що, думаєте, що пєсков чи лавров справді мають доступ до путіна? Вони його лише на нарадах здалеку бачать. Щоб ви розуміли, до себе путін підпускає лише секретаря Радбезу Патрушева і свого друга Ковальчука», – стверджує  один із співрозмовників на Банковій для «УП».

Після виходу захисників «Азовсталі» представники української влади були впевнені, що Медведчука мінятимуть саме на «азовців».

На перших етапах переговорів росіяни дійсно готові були віддати певну кількість українських військових за кума путіна.

«Спочатку російська сторона погоджувалася віддати лише 50 наших людей в обмін на Медведчука. Але нам вдалося, завдяки величезним зусиллям та вибудові дуже складної системи, з залученням в тому числі міжнародних партнерів, суттєво збільшити цю кількість», – розповідає в коментарі «УП» Єрмак.

Але про командирів із позивними «Редіс», «Волина», «Калина» мова не йшла.

«Дуже важко вести переговори про медійних людей. Чим менше людей тебе знає – тим легше визволити. А коли ти відомий, твоя вартість зростає в рази. Найважче було говорити про командирів, про Пташку, про фотографа Ореста», – пояснює інший співрозмовник в оточенні президента.

Наголошується, що в в обмінах немає такого, що в тебе двоє людей, і у мене двоє людей – давай мінятися, бо так можна роками обмінюватися і не поміняти нікого.

«В цій справі грають роль лише переговори і хто в них підключиться. Це дає можливість виміняти і 100, і 200 людей на когось одного», – пояснює «УП» один із представників України, який залучений до обмінів. 

У ході тривалих переговорів «ціна» Медведчука зросла до 150 українських бійців. Проте країна-агресор за жодних умов не погоджувалася на визволення командирів.

Аж до самої трагедії, яка суттєво похитнула переговорні позиції росіян. Мова про вибух у колонії в Оленівці, де загинуло понад 50 військовополонених.

За даними ГУР, бойовики Вагнера» замінували зсередини приміщення, де утримувалися українські бійці, щоб приховати свої катування.

Після цього теракту українська сторона виставила чіткий ультиматум: за Медведчука не менше 200 осіб і без визволення командирів «Азову» обмін не відбудеться.

Складність обміну Прокопенка, Волинського, Паламаря, Шлеги, Хоменка полягала ще й у тому, що вони перебували в різних слідчих ізоляторах москви. Це означає, що ними почала опікуватися фсб, а не розвідники з ГРУ.

Таким чином переговори з росіянами поділилися на дві частини.

Перша стосувалася саме обміну Медведчука. Спочатку українські ГУРівці вели перемовини із російськими візаві з ГУ Міноборони рф. На останніх етапах кейсом кума путіна займався особисто директор Федеральної служби росії Олександр Бортніков.

Друга – це визволення командирів «Азову», де перемовини велися виключно з фсбшниками.

«У росіян є певне напруження і конкуренція між силовими органами. Тому чим менше їх, тим було легше. Наші командири уже були під слідством у фсб, тому найважчі переговори були саме на цьому напрямку», – пояснює УП керівник ГУР МО Кирило Буданов, котрий очолює Координаційний штаб зі звільнення українських полонених.

Обмін міг затягнутися ще, якби почався «суд» над «азовцями». За таких обставин ще однією стороною перемовин став би Слідчий комітет рф.

День обміну

«Загалом обмін готувався кілька місяців, проте фінанально все було підтверджено лише за пару днів. Нами була спланована доволі складна операція у чотирьох країнах. І все одно обмін не відбувся вчасно, затримка склала близько восьми годин», – розповідає вглава Офісу президента Андрій Єрмак.

Саме керівнику ОПУ, як і в більшості інших процесів у країні, президент доручив координувати підготовку, обмін і роботу з партнерами.

Цих партнерів було багато. Силовики на чолі з Будановим вели роботу з російськими силовиками, водночас політичне «прикриття» процесу забезпечував сам Володимир Зеленський під час переговорів і Єрмак – на рівні радників президента Туреччини Ердогана, наслідного принца Саудівської Аравії Мухаммеда ібн Салмана чи й генсека ООН Антоніу Гутерреша.

Згадані дійові особи й забезпечили в основному успіх великого обміну. Хоча були і такі, чия участь не така очевидна. Наприклад, Папа Римський Франциск.

«До мене приїжджали деякі українські посланці… Також прибув військовий начальник, відповідальний за обмін полоненими, знову ж таки з релігійним радником президента Зеленського. Цього разу мені принесли список з понад 300 ув’язнених. Вони просили мене зробити щось, щоб здійснити обмін. Я одразу ж зателефонував російському послу, щоб дізнатися, чи можна щось зробити, чи можна прискорити обмін полоненими», – ділився з єзуїтами в Казахстані Папа Франциск ще 15 вересня.

Військовим начальником, про якого говорив Папа, був голова ГУР Кирило Буданов.

За даними «УП», після розмови з Будановим, Франциск розмовляв не лише з російським послом, але й з керівництвом КНР. Хоча водночас Єрмак заперечив будь-яку участь Китаю в процесі підготовки обміну.

План обміну 21 вересня передбачав кілька етапів.

Спершу 10 полонених-іноземців, які захищали Україну, прилетіли з росії в столицю Саудівської Аравії Ер-Ріяд.

На борту з ними опинився російський олігарх Роман Абрамович, який останнім часом виконує функцію зв’язкового між Банковою і кремлем.

Абрамович просто на борту подарував усім полоненим по iPhone, щоб вони могли зателефонувати своїм рідним.

«Треба було бачити цю картину. Як ці люди, брудні, які кілька тижнів не мились, не розчесувались навіть, з довгими нестриженими нігтями, тримали ці “подарунки”. Росіяни взагалі не парились, щоб виглядати якоюсь цивілізованою країною. Краще б він людям дав помитись, а не телефони дарував», – емоційно описує зустріч в Ер-Ріяді один із членів української делегації.

За даними американських журналістів, Абрамович нібито комунікував із керівником ОПУ Єрмаком та директором фсб Бортниковим.

Разом із тим співрозмовники в силових органах, залучені до обміну, досить скептично відгукуються про роботу Абрамовича.

«Якщо бути відвертим, Рома рятує передусім себе. Він – людина-смс, не більше і не менше», – емоційно пояснює “УП” один зі співрозмовників, який володіє детальною інформацією про переговори з рф.

Після прильоту в Саудівську Аравію почався наступний етап обміну – на кордоні в Чернігівській області. Тут група силовиків на чолі з главою СБУ Василем Малюком зустрічала 200 полонених, яких обмінювали на Медведчука. Росіяни привезли на обмін українців, закутих у наручники, на КамАЗах.

Картина була дуже трагічною. Люди, які вирвались із рук російських тюремників і катів, виглядали вимордуваними до останньої межі.

Опинившись на свободі, вони просили абсолютно базові речі: води, щось поїсти, зателефонувати рідним. Правда, один зі звільнених захисників на запитання, чи він щось хоче, відповів: «Хочу побачити український прапор у Графській пристані Севастополя».

Паралельно на інший бік кордону попрямувала група з 55 російських військових – це була українська плата за звільнення п’ятьох командирів маріупольського гарнізону.

«Це були звичайні вояки: трохи офіцерів, трохи солдатів. Але знаєте, що вразило? Наскільки російським командирам байдуже на їхніх людей. Їх, думаю, могли б і не забирати взагалі. Вони там нікому не треба», – ділиться враженнями один зі співрозмовників у силових колах.

Коли 200 людей з «азову» опинились на свободі, у Варшаві український конвой пересадив Віктора Медведчука на турецький літак і супроводив його в Анкару.

«Медведчук цілий день просидів у нашому літаку. Обмін затягнувся на кілька годин, і відповідно його не віддавали. Але потім прилетіли турки своїм літаком, і наші ГУРівці перевели Медведчука в інший літак і повезли в Туреччину», – розповів «УП» один із причетних до організації обміну.

Тим часом у столиці Туреччині глава ГУР МО Буданов і глава МВС Денис Монастирський зустрічали з полону звільнених командирів з «Азовсталі». Міністр опинився на обміні, бо «Азов» формально є частиною Нацгвардії МВС.

За задумом Банкової, який був погоджений із партнерами, всі етапи мали відбуватись «за відмашкою» Зеленського.

Єрмак доповідав президенту про початок процесу , а потім один за одним на екранах ситуативної кімнати ОП з’являлись голова фонду Держмайна й один із українських переговірників Рустем Умєров з Ер-Ріяду, глава СБУ Малюк з Чернігівської області, й у фіналі – Буданов та Монастирський з Анкари.

Як пояснює помічниця Єрмака Дарія Зарівна, яка відповідала за комунікаційну складову обміну, після підтвердження про звільнення командирів із Анкари, з публічною подякою виступили міжнародні партнери, чиїх громадян Україна звільнила з полону.

«Було видно, що і для США, і для Британії, і для інших це було не просто формальністю. В розмовах з ними прям відчувалось, наскільки для них важливе оце звільнення їхніх громадян», – згадує Зарівна.

Єдиний раз загальна схема ледь не дала збій, який міг затягнути такий напружений процес. Саудити через національне інформаційне агентство «SPA» публічно повідомили про обмін, коли літак з іноземними полоненими сів в Ер-Ріяді, а всі інші етапи обміну ще не відбулись.

На щастя, далі все пішло за планом.

Фото взяте з «Суспільне»

«Визволення оборонців “Азовсталі” стало одним із тих нечастих зараз приводів для без перебільшення всенародної щирої радості», – зазначає “Українська правда”.

Абсолютна більшість українців особисто не знає ані Редіса, ані Волину, ані Пташку. Але всі хвилювалися і чекали їх повернення.

Цей великий обмін продемонстрував світу не тільки згуртованість українців, але й гігантську цивілізаційну прірву між державами Україна та росія.

«Російський вождь Володимир Путін готовий залишити в полоні 200 солдатів-росіян, аби тільки звільнити свого кума. Саме це для нього значить “своих не бросаем”. Обмін показав, що звичайні люди, яких Путін посилає на смерть у розв’язаній ним загарбницькій війні, не входять для нього у коло “своих”. Українці ж навпаки готові віддати й десятьох окупантів за кожного свого героя. Ось що значить справді не кидати своїх», – додає «УП».

Читайте також: У кремлі заявили, що знову захоплять деокуповані території України

Хочете бути в курсі останніх подій в Україні та у світі, слідкуйте за нами у Фейсбук та на каналі Telegram