Шлях до незалежності: як росія пригнічувала свободу України з минулого й до сьогодення

Підтримай IPnews

Фото: Відкрите джерело

Ще зі стародавніх часів росія намагалася лишити українські землі та, як слідство, українську культуру, свободи. Скільки віків би не минало, а північний сусід силкувався загарбати інших, керуючись своїми варварськими й імперськими апетитами. IPnews розбиралися, як довго росія загрожувала свободі України, її людям та історії до моменту проголошення незалежності.

Київська Русь

рф залежна від власної «славетної» історії. Й для того, щоб підтримувати цей статус «величності», часом, країна-агресор вдається до фальсифікацій і привласнення чужого. Так, в підручниках з історії рф просувається думка про те, що росія бере свій початок з Русі. Назва Київська Русь не фігурує в книгах, лише Русь, виключаючи приналежність до української історії. Насправді Руссю, у широкому значенні, називали територію, де визнавалася влада київських князів, а, у вузькому – землі довкола Києва. Територія майбутньої росії тоді називалась Заліссям або московією та не вважалася Руссю до 13 століття. Проте, назва росія пішла як раз від Русі, хоча історично, вони, по суті, були різними етнічними утвореннями. За часів Петра I, у 1721 році, московське царство було перейменоване в російську імперію. «Ми народ, у якого вкрали назву», – як писав Михайло Грушевський. За словами академіка Григорія Півторака, Катерина II була шокована бідністю історії московії та відсутності історичних зв’язків з як раз Руссю. Власне тому вона й вирішила змінити історію своєї держави. Першоджерела, що містили інформацію про Русь, або переписувалися, або знищувалися. Так й народилася фальшива історія росії, яка вивчається й досі. Такими діями, московія привласнила собі історію України, що в історично-культурному аспекті лишало нас своєї ідентичності, породжувало ідею про «єдність народів».

Козацька доба

Через затяжну війну з Польщею у 1648-57 р.р., козацька старшина прийняла рішення зблизитися з москвою. Так, у 1654 році були підписані Березневі статті. Згідно з ними, Україна збільшувала козацький реєстр до 60 тис. та переходила під протекторат москви, лишаючись окремою державою зі своїм політичним та соціальним устроєм, і маючи можливість встановлювати зносини з іншими державами. москва, своєю чергою, зобов’язувалась вступити у війну з Польщею.

Однак, вже через два роки після підписання статей, царський уряд почав порушувати умови договору. У 1656 році москва припинила воєнні дії проти Річі Посполитої; обидві держави домовились про проведення бойових дій проти Швеції та Бранденбурга. Початковою метою москви було встановлення цілковитого контролю над Гетьманщиною й пригнічення прав козацької нації.

Після смерті Хмельницького, гетьманську булаву отримав Іван Виговський. Він продовжив політику великого гетьмана, спрямовану на незалежність України, що й викликало занепокоєння в царя. москва намовила полководця Мартина Пушкаря та отамана Якова Барабаша влаштувати заколот проти новообраного гетьмана. цар відмовив Виговському у допомозі проти повстанців, тому гетьман вирішив повернутися до союзу з Річчю Посполитою. Підписання Гадяцького договору, що передбачав створення федерації України, Польщі й Литви прискорило початок очікуваних військових дій. Тому, у 1658 році почалася московсько-українська війна, яка закінчилася поразкою України, попри перемогу під Конотопом. У 1659 році були підписані Переяславські статті, які фактично перетворювали Україну на автономну частину московії, втрачаючи свою незалежність. Також гетьман не міг проводити зовнішню політику самостійно й допомагати іншим державам у військовій справі.

Втім, у 1660 році Юрій Хмельницький підписав з Річчю Посполитою Слободищенський трактат, який, по суті, ділив Гетьманщину на Правобережжя та Лівобережжя, залишаючи тільки Запоріжжя самостійною одиницею. Так почався період Руїни, за який територію України було розвернуто між Польщею, московією та Османською імперією.

Далі, в 1687 році гетьманом стає Іван Мазепа. Як Хмельницький та Дорошенко, він підтримував ідею незалежності та об’єднання України. Під час Північної війни (1700-1721 р.р.), Мазепа переконався в зрадницькій сутності московської влади. Петро І змусив українців воювати також проти Швеції й не збирався допомагати живою силою. «Я не можу дати навіть десяти осіб; боронися як знаєш», – так відповів цар Мазепі. Власне тому гетьман звернувся до Швеції та підписав договір про створення незалежної України в складі Північної держави. Однак, цим планам не суджено було здійснитися й Україна лишилася під гнітом московії з її «малоросійськими колегіями» та «правліннями гетьманського уряду».

Імперія

Після того, як Україна втратила свою автономність почалося зросійщення, українську мову, як символ національної ідентичності, почали витісняти. Більш того, російська імперія експлуатувала Україну економічно, бо в неї було все для виробництва товарів, які завозились із росії. На ярмарках з’являлося більше російських товарів, українських ж купців переселяли на окраїну в великих містах. Також українці становили меншість в містах, а життя селян перетворилося на справжнє рабство.

Все ж, українці не полишали намагань досягти національного відродження. Цю ідею поширювали інтелектуали, наприклад, у своїх творах, зокрема Іван Котляревський з «Енеїдою» та «Історією Русів». Величезний вплив на подальший розвиток українського руху справило Кирило-Мефодіївське братство (1846-47 р.р.), до складу якого входив Тарас Шевченко. Воно намагалося створити слов’янську спілку християнських республік, підняти слов’ян на боротьбу за національне відродження та ліквідувати кріпацтво. Братство видавало українські книги, пропагувало волелюбні ідеї в навчальних закладах, навіть створило першу українську абетку «кулішівку».

До речі, національне відродження почалося й на Західній Україні під австрійською окупацією. Найбільш визначними представниками руху стала Руська трійця (1831-37 р.р.), що збирала українську спадщину та фольклор в альманаху «Русалка Дністрова».

Повертаючись до Лівобережжя, в 1863 році вийшов Валуєвський циркуляр, який констатував, що «малоросійської мови не було, немає й бути не може»: почали забороняти друк підручників та релігійних видань українською. Вже у 1876 році з’явився нищівний Емський указ, який накладав заборону практично на всю українську культуру.

Проте, це не спинило борців за українську ідентичність – вже у 1878 Михайло Драгоманов у Женеві почав видавати журнал «Громада», що демонстрував Європі український національний рух. А на початку 90-х років ХІХ ст., засновано «Братство Тарасівців», що займалися культурно-просвітницькою діяльністю та хотіли домогтися звільнення України з-під московського ярма. В цей період також створювалися громади у різних навчальних закладах. Трохи згодом з’явилася перша партія – Революційна українська партія, що ставила своєю ціллю автономії держави.

ХХ століття

Події революції 1905 року змусив царя миколу ІІ видати маніфест, в якому гарантувалися громадянські свободи та дозвіл створювати політичні партії. Так, почали працювати «Просвіти», що займалися культурно-просвітницькою діяльністю, а українські депутати брали активну діяльність в роботі Державних дум.

Проте, все одно обіцяне довго не протрималось. Після поразки революції російський шовінізм почав посилюватися. царський уряд бачив український рух як державний сепаратизм. Знов поширились заборони на викладання українською для шкіл, в яких цієї заборони не було, у 1907 році кількість українських газет зменшилося вдвоє, закривалися «Просвіти» тощо.

В роки Першої світової війни, росія хотіла захопити ще Західну Україну, виправдовуючись прагненням зібрати всі російські землі воєдино. Війна радикалізувала національний рух й ідея створення власної держави швидко поширювалася серед українців.

У березні 1917 року утворилася Українська Центральна Рада. Її основною ідеєю була автономія України, що й проголосили в І Універсалі. Однак, Тимчасовий Уряд, що утворився після революції, був з проголошенням автономії незгоден. Тому, влітку 1917 року був ухвалений ІІ Універсал, який відстрочував проголошення автономії до всеросійських установчих зборів. Історія вчить, що російським компромісам не варто довіряти. Трохи згодом, ТУ надіслав «Тимчасову інструкцію» Генеральному Секретаріату (уряду), де зазначалося, що Генсек – орган ТУ, чиї розпорядження поширювалися навіть не на всю територію України. Після видання ІІІ Універсалу, де проголошувалося створення Української Народної Республіки у складі росії, раднарком почав погрожувати війною. Й тільки після її початку та героїчної битви під Крутами, українська влада оголосила про повну незалежність УНР, хоч й ненадовго, нарешті розірвавши імперські пути.

Після невдач в українсько-польській війні та «Зимових походах», УНР під владою Директорії втратила західні землі та на її території був встановлений радянський режим. Україна втратила формальну незалежність. Встановлення комуністичного режиму супроводжувалось терором голодом (1921-23 р.р.), антицерковною компанією та придушенням незгодних. Союзи з росією часто починалися з більш-менш недовгого сприятливого періоду, тому після політики непу та українізації почалися насадження тоталітарного режиму та злочини проти українців, зокрема Голодомор та «Великий терор». Українці, все ж, не полишали ідеї незалежності своєї держави. Хоча й не у складі срср до 1939 року, на Західній Україні діяла Організація українських націоналістів, що хотіла створити незалежну державу різними способами. У 1941 році було проголошено Акт відновлення Української держави за ініціативою Степана Бандери.

В період десталінізації з’явився рух дисидентів, які продовжили розвивати далі ідеї ОУН. Так, у 1959 році Левко Лук’яненко сформував Українську робітничо-селянську спілку, що ставила на меті вихід України зі складу срср. Однак, учасників спілки ув’язнили «за зраду батьківщини». Але рух дисидентів не припинився на цьому – вони були загрозою системі, що продовжувала доносити правду народу про Україну та необхідність її незалежності. Нарешті, криза 80-х, політика гласності та Чорнобильська катастрофа, що показала неспроможність влади захистити свій народ, призвели до зростання національної активності українців.

У 1989 році був створений Народний рух України, що став основною рушійною силою у виході України із срср. Наступним кроком до незалежності стало ухвалення Декларації про державний суверенітет. Проте, цьому документу не було надано статусу конституційного акту. Далі, у жовтні 1990 року відбулася «Революція на граніті». Її учасниками стали студенти з різних міст України, які потребували, перш за все, недопущення підписання нового союзного договору. Керівництво УРСР прийняло їхні умови, виконавши одну про зміну голови уряду. Такі перемоги ще більш наблизили Україну до її свободи.

Після серпневої спроби державного перевороту в срср, 24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила Акт про проголошення незалежності України. 90% українців підтримало це рішення, та в той же день обрали першого Президента України, яким став Леонід Кравчук. Для України почався абсолютно новий етап в її історії.

Сучасність

Попри 31 рік незалежності України, росія не припинила намагань підкорити суверенну державу собі. Так, наприклад, рф розпочала провокації на українському острові Тузла у 2003 році, почавши будувати дамбу через Керченську протоку. На думку секретаря РНБО України Євгена Марчука (1999-2003 р.р.), ці події мали примусити Україну підписати угоду з росією про спільне використання Азовського моря та Керченської протоки. Таким чином, військові кораблі могли б входити в акваторію лише за згодою росії або України. Також у 2013 році проросійський президент віктор янукович відмовився підписувати документ про членство України в ЄС, бо це б вивело Україну із зони впливу рф. Це призвело до Революції гідності, яка тільки сприяла національному самовизначенню, демократизації суспільства та створенню шляху до європейського розвитку. Однак, рф почала воєнні дії ще під час Революції. У березні 2014 агресор незаконно анексував Крим, а вже в квітні провів акцію «російська весна», що призвела до проголошення суверенітету Донецької/Луганської народних республік. А зараз росія зі своїм «русским миром» розпочала повномасштабну війну, захоплюючи, руйнуючи українські землі і намагаючись влаштувати геноцид цілої нації.

Скільки б перешкод не з’являлося б на шляху до українських мрій, всі вони все одно справдились. Ми вибороли свою незалежність, виборемо й перемогу.

Вероніка Христіч

Читайте також: Зеленський: для українців найстрашніше залізо – не ракети і танки, а кайдани (Відео)

Хочете бути в курсі останніх подій в Україні та у світі, слідкуйте за нами у Фейсбук та на каналі Telegram

Читайте також