«Поки одні все руйнують і знищують, ми будемо творити та плекати своє рідне»: мисткині розповіли, чим надихаються під час війни

«Я відчула, що колаж – це ніби я сама, яка збирає себе по шматочках, немов пазл»

Майстриня колажу Марія Шапранова розповіла, що після 24 лютого її творчість змінилась досить суттєво, як в планах техніки, так і ідеї.

«Раніше мої колажі переважно були своєрідним дзеркалом, я висвітлювала свої почуття та досліджувала себе та свій психологічний стан. Зараз навпаки, я звернула увагу творчості на роздуми про те, що навколо, і намагаюсь передати почуття інших людей», – розповідає Марія.

Мисткиня зазначає, що тепер усі її роботи об’єднує одна широка тема – тема війни, української ідентичності, боротьби.

«Оскільки колаж для мене є способом, буквально, збирати докупи свої думки та візуалізувати емоції, а війна – це те про що я думаю більшість часу. Також я вважаю своїм обов‘язком висвітлювати цю тему, хочу бути частинкою культурного фронту, та допомагати наскільки це для мене можливо», – говорить Марія.

Дівчина додала, що також змінилася її техніка, через те, що вона була далеко від дому, та працювала з усім, що мала під рукою.

«Перші колажі після 24 лютого дуже мінімалістичні, прості, оскільки я робила їх із всього, що мала під рукою, бувши далеко від дому, в місці, де зовсім не було художніх магазинів, до яких я звикла», – каже Марія.

Також майстриня колажу розповіла, звідки бере натхнення у період війни. Вона зазначила, що намагається підтримувати здоровий фізичний та психологічний стан, знаходити приводи для радості та щастя, цінувати, що має. Дівчина вважає, що це найголовніше для творчості, а натхнення вже з’являється у творчому процесі.

«Іноді мене можуть надихати музика, вірші, в цілому, наша крутезна українська культура і титанічні люди», – розповідає Марія Шапранова.

Майстриня каже, що люди склали на неї найбільше враження. Перші роботи дівчини після повномасштабного вторгнення були створені до 8 березня.

«Тоді я бачила у новинах жінок-захисниць, матерів з дітьми, таких сильних та незламних. Я плакала тоді, не від горя, від гордості. Я пишалася тим, що живу в країні з такими сильними людьми і мріяла бути такою також. Це надихало мене до творчості і спонукало не опускати руки», – говорить Марія.

Взагалі, процес створення колажів є терапевтичним для Марії, «ніби сеанс у психолога», як каже вона сама.

«Мені завжди було складно виражати все словами. А в колажі я створюю картинку з уривків, які обираю інтуїтивно, і так в результаті можна побачити візуальне зображення того, що всередині, іноді те, про що навіть не здогадувалась», – додає дівчина.

Марія Шапранова говорить, що вперше колаж зробила у 2020 році, а відправною точкою цьому був розпал пандемії та проблеми в особистому житті дівчини.

«Тоді я створила свій перший колаж зі старих малюнків. І відчула, що колаж – це ніби я сама, яка збирає себе по шматочках, немов пазл», – зазначає Марія.

«Коли малюю мотанки, завжди намагаюся концентруватися лише на хорошому, думаю про те, щоб вона дійсно захистила і принесла радість»

Художниця Катерина Колесніченко, яка працює над розписом стін та одягу, а також малює мотанок на футболках, зазначила, що її творчість під час війни відрізняється між собою.

«Мої графіки, пов’язані з війною, – це те, що болить, те, що я бачила і відчувала в Луганську в 14 році, і зараз в Гостомелі і під Бородянкою. Ці графіки болючі і різкі. Мотанки ж – це моя віра у захист, спроба підняти людям настрій. Усім цим в будь-якому випадку керує любов до України і українців», – каже дівчина.

Оскільки, одні із найпопулярніших робіт Катерини зараз – це розпис декоративних мотанок на футболках, дівчина розповіла, що ще перед початком війни почала працювати над картиною з мотанкою, але не декоративною, а станковою, і місце в Гостомелі, де вона створювала її, залишилось цілим.

«Вірити в це чи ні, але місце, де я творила і малювала цю картину, залишилось цілим, що доволі несподівано, адже це Гостомель. Я весь час про неї думала і вирішила розписати собі футболку, намалювати ту саму мотанку, але стилізовану», – зазначає художниця.

Катерина розповідає, що в українській культурі закладені ціла груда традицій і вірувань, і додає, що ті, хто цікавиться цим, не зможе пройти повз. Саме так з’явилася перша футболка з мотанками, як каже мисткиня.

«Я просто хотіла себе захистити, а людям це відгукнулося. Раніше я чекала відгук на свої розписи і картини, тут же я абсолютно це відпустила. Я просто виливала свій біль в такій формі, не чекаючи думки людей. Просто робила те, що вмію краще за все – малювати», – говорить Катерина.

У своєму пості в Інстаграмі художниця написала: «Але нагадаю, що моя ціль – робити унікальні розписи, які не будуть однаковими, і всі мотанки я не роблю ідентичними. Вони всі різні». Ми запитали у Катерини, звідки вона бере натхнення для кожного нового розпису, і вона пояснила, що ці образи приходять до неї у процесі малювання, а також вона надихається від спілкування зі своїми замовниками.

«Часто я спираюся на нашу абсолютно унікальну українську культуру, шукаю автентичні вбрання і прикраси, також надихаюся від спілкування зі своїми замовниками. Всі вони вкладають різне в ці розписи: хтось хоче більш войовничу мотанку, хтось більш мирну, хтось втратив свій дім зараз, хтось, як і я, проходить через війну вдруге, хтось хоче показувати українську культуру закордоном’’, – розповідає художниця.

Також дівчина каже, що її особливо вразила замовниця-військова, яка служила у 2014 році.

“Але всі вбачають у мотанці захист”, – додає Катерина.

Художниця розповіла, що коли вона малює мотанки, то завжди намагається думали лише про хороше, і їй завжди приємно, коли замовники пишуть, що дійсно інакше відчуваюсь себе в цих футболках.

«Коли малюю мотанки, завжди намагаюся концентруватися лише на хорошому, думаю про те, щоб вона дійсно захистила і принесла радість. І мені неймовірно приємно, коли замовники пишуть, що дійсно інакше відчуваюсь себе в цих футболках. В мене відчуття, ніби між мною і ними тепер є такий тонкий зв’язок, ми наче об’єднані чимось спільним», – говорить Катерина.

«Не так важливо чим саме ти займаєшся, а те, що ти цим доносиш і чи воно дійсно працює на нашу спільну перемогу»

Мисткиня Ореста Скоп, яка займається кіно, Ютубом, театром та фотографією, а також малює, розповіла, що до 24 лютого її творчість складалася саме із цього, а за 4 місяці до повномасштабного вторгнення, в театрі було поставлено виставу «Живіт».

«До 24 лютого я, в основному, займалася театром, картинами і Ютубом. За 4 місяці до повномасштабної війни ми в театрі поставили виставу “Живіт” (в старослов’янській мові це означає “життя”). Вистава про життя жінки, її долю і роль в історії. Практично весь спектакль – це один великий символізм української культури. Зараз ми його граємо по кілька разів на місяць, а люди і далі приходять», – говорить Ореста.

З початком повномасштабного вторгнення, творчість мисткині змінилася, і вона, як сама каже, стала радикальнішою у своїй творчості.

«Я точно стала радикальнішою в своїй творчості, як і всі. В мене з’явилося більше принципів і кордонів. Я перестала малювати, та не знаю коли повернуся до цього заняття. Ютуб також змінився, став більш емоційним і холодним одночасно, принаймні, я це так відчуваю, за глядачів сказати не можу», – розповідає дівчина.

Під однією із фотографій у своєму Інстаграмі Ореста Скоп написала: ‘‘Кожен має свій фронт, і ми будемо захищати культурний фронт до перемоги і після неї!’’. Дівчина каже, що для неї культурний фронт – це дуже широке поняття.

«Євген Клопотенко зі своєю боротьбою за борщ точно так само захищає культурний фронт, як і Влада Ралко зі своїми картинами, і Калуш з перемогою на Євробаченні. Я вибрала собі кілька напрямків культурного фронту: театр, ютуб, тексти і особиста культура. В кожній сфері важливо мати освіченість та переконання і вміти транслювати свої ідеї так, щоб їх хотіли розуміти», – зазначає Ореста.

«Для мене культурний фронт – це в першу чергу сенси твоєї роботи. Не так важливо чим саме ти займаєшся, а те, що ти цим доносиш і чи воно дійсно працює на нашу спільну перемогу», – додає дівчина.

«До мене швидко прийшло розуміння, що моя зброя – це малювання»

Художниця, яка працює під псевдонімом DellaM у традиційному та діджитал стилях, розповіла, що почала працювати з першого дня повномасштабного вторгнення.

«Перші 2 дні я була розбита вщент через війну, проте вже 24 лютого я тримала в руках графічний планшет і намагалась малювати бодай щось», – зазначає дівчина.

DellaM говорить, що, попри абсолютне спустошення, вже з березня почала повноцінно працювати, і за період війни намалювала більше робіт, ніж за весь минулий рік.

«Саме війна розставила всіх на свої місця і змусила братись за ту справу, яку ти можеш виконувати якнайкраще, тому до мене швидко прийшло розуміння, що моя зброя – це малювання», – наголошує художниця.

Дівчина розповідає, що розуміння того, що вона приносить хоч якусь користь, і, власне, сам процес створення робіт, стали для неї своєрідною терапією і допомогли їй достатньо довго залишатись при нормальній свідомості і не зійти з розуму від шквалу пекельних подій, які сипались на голову кожного дня.

Мисткиня розповіла нам, що до війни надихалась своїми захопленнями(корейською культурою та її представниками, різними музичними виконавцями, культурними діячами), але найголовніше – людьми навколо, як каже сама дівчина.

«Оскільки у більшості я малювала портрети, то основною метою було зобразити людину у швидкоплинному моменті власного життя, без прикрас та опори на сучасні ідеали краси. Тому я завжди робила акцент у своїх роботах — кожна людина уже готовий витвір мистецтва, найдивовижніший та найпрекрасніший», – говорить DellaM.

Коли прийшла війна, художниця знайшла натхнення в українцях.

«Наша сила, мужність, згуртованість та стійкість, жага виборювати власну свободу, захищати рідну землю, а також невтомність знищувати ворога просто не можуть не надихати. Українці — титани сучасного світу, а розуміння, що ти є частиною цієї нації, її культурного руху, мотивує працювати ще більше», – розповідає дівчина.

DellaM зазначає, що під час війни відбулося переосмислення цінностей. Головною метою дівчини було надання фінансовою допомоги тим, хто цього потребує найбільше.

«Спершу, моя мета була доволі проста — я відмальовувала різні патріотичні малюнки та скетчі, які продавала, щоб надсилати гроші на підтримку нашої армії, медичних установ та притулків для тварин. Можливість надати хоч якусь фінансову допомогу тим, хто цього потребує найбільше, було моєю основною метою», – розповідає художниця.

Але згодом вона захотіла висвітлювати усьому світу звірства, що коять вороги на нашій землі. «Я хочу, щоб у всіх куточках світу чули і бачили правду про те, що насправді відбувається в Україні, що це не просто війна, а звірський та кривавий геноцид, знищення нашої культури та національної свідомості, і якщо я зможу донести це хоча б одній людині через свою роботу, то значить, що вона не була намальовано марно», – вказує художниця.

DellaM наголошує на тому, що важливо, аби українська культура проростала та цвіла звідусіль. «Поки одні все руйнують і знищують, ми будемо творити та плекати своє рідне. Тому якщо я маю якісь вміння, то я не можу стояти осторонь, і матиму за честь бути частиною великої та надзвичайно багатої на таланти культурної сім’ї України», – додає мисткиня.

Єлизавета Чичика

Читайте також: Макс Корж випустив трек про війну в Україні: хайп чи дійсна підтримка?

Хочете бути в курсі останніх подій в Україні та у світі, слідкуйте за нами у Фейсбук та на каналі Telegram