Чи закінчаться “гойдалки” з приводу українського зерна?
Підтримай IPnews
Українське зерно – один з велетенських важелів маніпуляцій у російсько-українській війні. Чому ж йому відводиться така важлива роль?
Тому є кілька причин:
- Від транзиту цієї сировини залежить спроможність не занурити в голод великі регіони країн третього світу та тримати економічний баланс у Європі.
- Поставки зерна партнерам – запорука відносної стабільності економіки України під час війни. Повне припинення транзиту означало б крах в межах півроку-рік.
Російська сторона прекрасно знає це, тому використовує цей момент у своїх інтересах.
Підписанню “Зернової ініціативи” передувала активна тримісячна робота за участю ООН, Африканського Союза, делегацій Росії, України, Турції та ін. Ще 1,5 місяці механізм не працював на повну через різні штучні перешкоди. Нарешті у вересні експорт вийшов на достатній рівень, що одразу мало позитивні наслідки для економіки України.
З того ж часу Росія почала пошук фактичної причини для зриву дії зернової угоди. Спочатку було оголошене незадоволення тим, що сировина надходить здебільшого в Європу, а не в країни третього світу, які страждають від голоду. Українська сторона відповіла, що такого пункту в угоді не було. Насправді, цифри, озвучені російським керівництвом, не відповідали дійсності, але Україна не почала полеміку, як очікував опонент, а відповіла з огляду юридичних основ, обеззброївши росіян.
Наприкінці жовтня Росія раптом оголосила свій вихід з угоди, пояснюючи це відповіддю на атаку українських дронів в Севастопольській бухті. Це означало лише те, що більш зручного приводу за останні місяці не знайшлося, тому довелося вишукувати будь-яку нелогічну причину. Попри це транзит не зупинився, а вже через 4 дні російське керівництво зробило чергову заяву про відновлення своєї участі в угоді.
Наразі поступово втілюється в життя сценарій, по якому дія зернової ініціативи буде продовжуватись навіть без участі Росії, якщо безпеку грузів гарантує Президент Туреччини Ердоган. Такий сценарій більш вигідний для України. Весь світ усвідомлює, що російське керівництво до останньої можливості буде маніпулювати цим важелем впливу, тому вважати його надійним партнером наразі не можна.
Зараз продовження “гойдалок” залежить від успішної дипломатичної роботи Росії і України з Туреччиною та ООН. Найближчим часом стане зрозуміло, чиї дипломати “їдять хліб” недаремно.
