«Я така сама людина, як і всі у нашій країні, просто не все чую»: інтерв’ю зі слабочуючою викладачкою жестової мови Оксаною Путченко
Підтримай IPnews
Ще у далекому 1958 році було започатковано Міжнародний тиждень глухих людей, що триває з 19 по 25 вересня. Метою є привернення уваги до проблем та життя людей з вадами слуху. Тому IPnews вирішили поспілкуватися з людиною, що має вади слуху з дитинства, та зараз викладає жестову мову всім бажаючим в УТОГ – Оксаною Путченко, щоб дізнатися про життя глухої людини.
– Розповісте трохи про себе?
Я народилася у сім’ї нечуючих батьків. В мене є сестра, вона повністю глуха, різниця з нею у 1,5 роки. Ми обидві вчилися в інтернаті для слабочуючих дітей у Маріуполі. Я закінчила технікум у Донецьку й університет у Хмельницькому.
Якщо чесно, нічого особливого – я така сама людина, як і всі у нашій країні, просто не все чую. Якщо я не розумію іншу людину, то я не буду з ним спілкуватися. Я ціную тих, хто з розумінням ставиться до мого недоліку, а коли людина виявляє інтерес та бажання, то я із задоволенням можу навчити жестовій мові.
В мене на роботі була співробітниця (я працювала на іншій основній роботі та була одна з чуючих) – молода дівчина. Їй завжди було цікаво й вона питала, як показати те чи інше слово й ми часто тихо переговорювалися жестовою мовою! Це з боку, напевне, виглядало дивно, але мені було приємно. В мене є 2 дочки, яких ми обожнюємо. Вони в мене пречудові. Однак, обидві мають проблеми зі слухом.
– Як ви комунікуєте з іншими людьми, зокрема тими, що не знають жестову мову?
Я добре говорю. Мене можна зрозуміти. Якщо людина говорить дуже тихо, прошу голосніше розмовляти. А от у масковий режим це велика проблема для багатьох глухих. Більшість з них читає по губах, тому доводиться просити знімати маску. А хто гірше чує, ті використовують письмовий режим – папір, ручку, телефон тощо. Або ж якось жестикулюють, намагаючись якось показати, пояснити.
– Чи багато людей з вашого оточення знає жестову мову?
Якщо ви про тих, хто чує, то ні. У моєму оточенні в основному це перекладачі. А нечуючих багато.
– А взагалі, найчастіше з якою метою до вас, як до перекладача, звертаються люди?
Я інколи допомагаю як перекладач. Здебільшого звертаються знайомі, друзі. Запитання бувають різні: візит до лікаря, побутові питання, спілкування з чуючими. Але це не так часто було, бо в мене інша основна робота.
– Що ви любите робити після роботи? Які у вас є хобі?
Дуже люблю в’язати! Зараз мало приділяю цьому час, у мене дитина маленька, 2 роки. Але я дуже хочу в’язати на замовлення і сподіваюся здійсню своє бажання у майбутньому.
В’яжу різне. Люблю шапки, шарфи. У мене в основному те, що я зв’яжу. Мені це подобається. Кофточки, сумочки – я пробую все нове. Але більше акцентувати увагу я б хотіла на виробах для найменших. Я починала курс навчання – «Хобі як бізнес», але не закінчила через війну. Сподіваюся скоро зможу відновити і закінчу нарешті, щоб розпочати свій маленький проєкт – в’язати для маленьких.
Також люблю подорожувати та читати книги. Мені всі країни цікаві. А найбільше хочу Україну об’їхати, адже стільки гарних місць у нас є. А ще є книжки. Раніше дуже любила жіночі романи та детективи Донцової. А тепер книжки «розумні» так би мовити. Нараз вже створила список книг, що треба прочитати. Щоправда зараз поки не читаю, інші турботи.
“Серед труднощів – це нестача інформації”
– Сподіваюсь, що ваша мрія справдиться! А з якими труднощами у повсякденні зіштовхуються глухі люди?
Серед труднощів – це нестача інформації. Приміром, у транспорті оголосили, склад не їде до кінцевого пункту, а через якісь причини чи проблеми він змінює маршрут. Пасажири почули та перебудували свій маршрут. Глухий не зрозуміє це вчасно, а потім зрозуміє. Або прийом у лікаря. В Україні із цим проблема через нестачу кадрів.
Зараз, наприклад, відео із Зеленським або ще з якоюсь офіційною особою, не перекладаються. Молоді хлопці під час вступу до навчального закладу обирають ті, де є спецгрупи, з перекладачем. Навіть якщо спеціальність не дуже бажана.
– А як тоді люди з порушенням слуху, викликають швидку, або звертаються до банків?
Це і є проблема. Просять сусідів, знайомих, викручуються якось… Але нещодавно з’явився сервіс жестової мови. Через цей сервіс люди можуть користуватися послугами перекладача. І це дуже рятує.
ІТ-компанія «Технології для людей» розробляє програми для людей із вадами слуху, що використовуються державними установами.
“Негатив намагаюся пропускати повз і не помічати”
– Можете назвати стереотипи про людей з вадами слуху, які вас дратують?
Найперше що дратує, коли називають «глухонімим». Якщо не каже голосом, значить, німий. Ну, вибачте, не каже – не означає німий. Практично всі кажуть, просто не завжди можна одразу зрозуміти. Але рідні звикають та розуміють.
Взагалі, я негатив намагаюся пропускати повз і не помічати, тому не згадаю. Декілька десятків років тому інакше на нас дивилися, а тепер по-іншому нас почали сприймати.
– Як би ви порадили спілкуватися з людьми з порушенням слуху?
Трохи уважніше бути і терпиміше, особливо коли людина перепитує. Не кожен готовий повторювати кілька разів, частіше відмахуються. Ми теж вміємо бути вдячними.
Вероніка Христіч
Читайте також: «Давайте будемо уважніше один до одного, нам всім це потрібно»: інтерв’ю з перекладачем української жестової мови Тетяною Журковою
Хочете бути в курсі останніх подій в Україні та у світі, слідкуйте за нами у Фейсбук та на каналі Telegram
